соціум 4237 0
Права дитини: не бути об’єктом
28 років тому ООН прийняла Конвенцію про права дитини, а вже з 1996 року ми щорічно відзначаємо День прав дитини 20 листопада. Та ми досі повсякчасно стикаємося з дуже поверхневою та викривленою обізнаністю щодо прав дитини, яка починається зі старого жарту «Я буду скаржитися в ООН!», а закінчуються розповсюдженим переконанням дорослих, що міжнародне право – це добре, звичайно, але з дітьми вони й так дадуть раду.
Варто розуміти, що забезпечення прав дитини – це забезпечення гідних умов розвитку і життя. Цей процес включає в себе формування і підтримку такого середовища розвитку, в якому кожна дитина може розраховувати на любов, турботу та повагу. І це не закінчується лише на «даху над головою». Ми маємо говорити про всю систему догляду за дитиною – чи забезпечує вона ставлення до дитини як до людини, або ж ставиться до неї просто як до «додатку» до когось чи до чогось.
Відповідно до віку дітям необхідна підтримка і допомога дорослих в забезпеченні своїх прав. Але чи здатні вони її надавати повною мірою та чи насправді хочуть цього?
Тетяна Камак, громадський монітор Національного превентивного механізму, голова правління Благодійного Фонду «Отава»
В Україні досі не узгоджено діяльність в сфері прав людини та прав дітей. Навіть підходи до правозахисту різні. Дитина сприймається як об’єкт захисту, а не як суб’єкт правових відносин. Наразі суб’єктом правових відносин, здебільшого, вважають лише дорослу людину.
У нас багато говорять про права дітей, але самого розуміння поняття і поваги до них немає. «Обізнаність» більшості завершується на асоціації: права дитини – Конвенція ООН про права дитини. Але, водночас, пояснити, що таке Конвенція ООН про права дитини, не можуть.
До сьогодні в суспільстві побутує викривлене розуміння прав дітей за формулою «Я (дитина) маю право на щось = Мені (дитині) щось винні дорослі». Оця підміна понять є дуже поширеною, а разом з тим, підступною – адже ніхто не хоче бути винним комусь щось. Тому не треба дивуватися, що нерідко самі ж дорослі не зацікавлені у володінні дітьми ґрунтовними знаннями щодо своїх власних прав.
Але така ситуація негативно впливає на формування навичок захисту власних прав у дорослих: все починається з дитинства. Якщо людина з дитинства знала, що таке права, які вони є і для чого, то вже в дорослому віці, вона матиме принаймні елементарне розуміння того, як діяти, коли її – або вже її дитини – права порушуються.
Щодо складнощів у викладанні прав людини у школі, яке закладає базу розуміння дитиною прав, можу сказати одне: кадри – наше все. А їх, на жаль, для того, щоб викладати права людини на рівні, який відповідав би сучасним потребам, бракує.
